“Свинюка Баскервілів”

24 Тра

Чи любите ви гарненько посміятися? Всі люблять! Адже гумор – це найкращий антидепресант і ключ до вирішення багатьох проблем. Люди, які вміють з іронією ставитися до життя, як правило, легше  переживають різноманітні негаразди і стають надійною підтримкою близьким. А інколи гумор стає справжнім покликанням, як-от у випадку з Іваном Миколайовичем Старостенком, вчителем математики з ПНВК «Паросток», що у Полтаві. Його драматургійні шедеври прикрашали не одне шкільне свято, а останнім доробком, присвяченим тематиці збереження довкілля, ми ділимося із вами, шановні читачі.

Телеканал «Пі+Пі» презентує фільм жахів «Свинюка Баскервілів»

 

 Епіграф: «Ми не можемо чекати милостей від природи після того, що ми з нею зробили»

                          Народна мудрість

Омелько Баскервіль, фермер

Одарка, його дружина, бізнес-леді

Шерла Холмс, їхня онучка з Лондона, студентка  факультету криміналістики

Доктор Ватсон, ветеринар, наречений Шерли

Арнольд Швайненеггер, порося

Диктор. В одному селі на славній Полтавщині проживала сім’я Баскервілів. Глава родини Омелько Баскервіль на власній фермі займався вирощуванням кенгуру, яких продавав австралійцям за помірну ціну, але з великою вигодою. І хоча в Австралії і своїх кенгуру вистачало, але погодьтеся, що кенгурятина з України для австралійця – вишуканий екзотичний делікатес, тому заможні клієнти платили щедро, і фірма Омелька процвітала.

Омелькова дружина Одарка обіймала посаду генерального директора товариства з необмеженою безвідповідальністю «Забурбелів – місто контрастів», яке спеціалізувалося на впровадженні новітньої комп’ютерної техніки в сільському господарстві, і справи бізнес-леді Одарки йшли досить успішно.

Щороку на літніх канікулах до Баскервілів приїздила їх улюблена внучка Шерла Холмс, що навчалася на факультеті криміналістики. Не менше радості її приїзди становили для місцевого ветеринара доктора Ватсона, який серйозно претендував на руку і серце лондонської студентки.

Якось увечері Одарка повернулася додому зі свого офісу дещо пізніше, ніж звичайно. На шиї в неї теліпалося якесь намисто з різнокольорових паличок, а на повідку  за нею пленталося симпатичне, абсолютно чорне порося.

Одарка. Доброго вечора, любий!

Омелько. Доброго вечора, Одарочко! А це хто такий?

Одарка. Та .. знадобиться в господарстві… Сальце, ковбаска і таке інше…

Омелько. Ну ти ж знаєш, я не спеціалізуюся на свинях. А сало нам вигідно закуповувати в папуасів. Ти ж сама говорила, що від українського сала псується фігура, а папуаське сало позбавлене жиру, його споживають навіть балерини і топ-моделі.

Одарка. Справа в тому, що це порося якраз із Папуасії!

Омелько. Словом , не мала баба клопоту, купила порося!

Одарка. Та не купила! Це презент.

Омелько. І хто ж це так розщедрився?

Одарка. Сьогодні в нас була делегація з Папуасії, ми підписали взаємовигідний контракт на поставку партії папуаських комп’ютерів (показує намисто).

Омелько. Оце комп’ютер?

Одарка. Комп’ютер.

Омелько. А чим же він кращий за китайський?

Одарка. По-перше, тим, що не китайський. А по-друге,  він зовсім не потребує електроенергії.

Омелько. От тобі й папуаси! До чого додумались! А як же ним користуватись?

Одарка. Ще не знаю. Інструкція папуаською мовою, працюємо над перекладом.

Омелько. А до чого ж тут порося?

Одарка. В них така традиція. При укладанні угоди слід робити отакий подарунок, це в них називається «підкласти свиню».

Омелько. Яке щастя, що не крокодила! А чому воно таке чорне?

Одарка. Так папуаське ж! Ти тільки глянь, яке воно гарненьке!

            Почухала поросяті за вухом, воно зарохкало від задоволення.

Омелько. Ну ти дивись! Папуаське, а рохкає по-нашому!

Одарка. А як же ми його назвемо?

Омелько. Нехай буде Арнольдом. А прізвище – Швайненеггер.

Одарка. Дуже гарно! А завтра хтось із нас повинен його пасти!

Омелько. Тобі подарували, ти й починай!

Одарка. Та нехай уже! Почну я, а там побачимо.

Диктор. Наступного дня Одарка погнала Арнольда пастися. Поросятко весело підстрибувало і мугикало улюблену пісеньку.

Арнольд. «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю:

                  Чому поросятко, мов птах, не літає?

                  Якби ще до рила Бог дав мені крила,

                   То я б своїм рилом все небо розрило!»

Диктор. Отож порося  весь день паслося, а Одарка, аби не втрачати дорогоцінного часу, опрацьовувала  інструкцію до дивовижного комп’ютера.

 Другий диктор. Як ви розумієте, справа диктора  зачитувати текст, написаний сценаристом, але ми в той час спостерігаємо дещо інше. Одарка весь день читала журнал «Космополітен», запихалася чипсами, запиваючи їх «Спрайтом». Через відсутність смітника викидала упаковку і порожні пляшки  на  кілька метрів від себе, а нерозумне порося миттю поїдало їх, вважаючи за місцеві делікатеси. Не дивно, що самопочуття Арнольда ближче до вечора було не найкращим.

Диктор. Увечері дід став на воротях у червоних чоботях, і коли Арнольд повернувся з пасовиська, запитав:

Омелько. Поросятко моє любе, поросятко моє миле, чи ти пило, чи ти їло?

Арнольд.  Ой, дідусю Омеляне,

Їв я щось таке погане,

Пережив я справжній шок,

З’ївши декілька пляшок.

Так тепер болить живіт,

Що не милий білий світ.

Омелько. Одарочко, люба, невже тобі не можна доручити таку просту справу? Це ж таки жива тварина, а не комп’ютер! Завтра попрошу онучку попасти Арнольда. Все одно вона зараз на канікулах.

Диктор. Навіть на канікулах сумлінна студентка Шерла весь день, поки Арнольд щасливо пасся, штудіювала підручник з криміналістики.

Другий диктор. Знову сценарист щось наплутав. Шерла весь день штудіювала журнал «Мода і врода», з’їла пару  кілограмів цукерок та суперконтиків, і не забувала запивати з’їдене «Пепсі-колою», а обгортки і пляшки дісталися бідному Арнольдові.

Диктор. Увечері дід став на воротях у червоних чоботях, і коли Арнольд повернувся з пасовиська, запитав:

Омелько. Поросятко моє любе, поросятко моє миле, чи ти пило, чи ти їло?

Арнольд. Ой, любесенький дідусю,

Їв таке – сказать боюся.

Я не хочу більш ніколи

Їсти пляшки з Пепсі-коли.

 Я поїв тії гидоти,

Знов мені болить животик.

Омелько. Це тобі , внучко, не кримінальний елемент, а законослухняне поросятко! Тут увага потрібна і людяність. Завтра сам пожену пасти.

Диктор. Третього дня, поки Арнольд пасся,  дід працював над дисертацією «Проблеми кенгурознавства в Україні».

Другий диктор. Як ви вже здогадалися, в дійсності дідусь працював над журналом «Футбол», а от в житті Арнольда це був найтяжчий день. Йому довелося з’їсти незліченну кількість недопалків сигарет і з півдюжини бляшанок з-під пива.

 Диктор. Увечері дід забіг поперед поросяти, став на воротях у червоних чоботях, і коли Арнольд повернувся з пасовиська, запитав:

Омелько. Поросятко моє любе, поросятко моє миле, чи ти пило, чи ти їло?

Арнольд. Я не знав, що в Україні

 Так живуть погано свині.

Я сьогодні на сніданок

З’їв півдюжини бляшанок.

 На закуску вінегрет

 З недопалків сигарет.

Для мого слабкого шлунку

 вже немає порятунку.

Через ласощі оці

Мабуть я віддам кінці.

Омелько. Ой, лишенько! Шерлочко, внучко моя люба, поклич швидше свого ветеринара!

Шерла. А що в тебе болить, дідусю?

Омелько. Та не в  мене! Арнольд занедужав! Клич швидше свого Баксона!

Шерла. Не Баксона, дідусю, а Ватсона!

Омелько. Може, й Ватсон, але гонорари бере в баксах!

Через кілька хвилин прибіг стурбований Ватсон.

Ватсон. Що з Вами трапилося, Омеляне Григоровичу? Зараз все полікуємо. Всі ліки при мені. Декамевіт – не болітиме живіт, імпаза – не причепиться зараза, еффералган – будеш здоровий…

Омелько. …як баран! Нічого зі мною не трапилося, а от в Арнольда справи кепські.

Ватсон. Нічого, зараз розберемося. Скажи «А»!

Арнольд. Хро-хро.

Ватсон. Дивна неадекватна  реакція. Це тяжка невиліковна хвороба, по латині «барбамбія кергуду» .

Омелько. Та як там вже воно по латині, мені однаково. Скажи, як лікувати?

Ватсон. Наукова медицина тут безсила, а є надійний  народний засіб, по латині…

Омелько. Та говори ти по-людськи, а не по латині!

Ватсон. Дорізати!

Диктор. Коли Арнольд почув про цей засіб, куди й хвороба поділася, де й сили взялися!

Він підхопився, і, не встигли присутні роти роззявити, як Швайненеггер був уже далеко-далеко. Як стало відомо з некомпетентних джерел, йому вдалося викрасти списаний на металобрухт військовий літачок і втекти на ньому до Папуасії. Так і залишилося без відповіді питання: хто ж в цій історії дійсно свинюка?

Вчитель математики ПНВК “Паросток” Старостенко Іван Миколайович.

Текст: Старостенко Іван Миколайович

Прокоментуй

Газета для ініціативних,
веселих і вдумливих
Газета для тих,
кому є, що розповісти
Газета для тих,
хто шукає друзів і цікаві справи
Газета для тих,
хто працює з молоддю
Газета для тебе