15 Чер

Вельмишановні поети, драматурги і творці! Як ви пам’ятаєте, у минулому номері ми оголосили
про поетичний фестиваль на сторінках нашої газети “Стояла я і слухала весну”. Ми, звісно,
знали, що на Полтавщині безліч талановитої молоді, проте аж ніяк не сподівалися, що охочих
поділитися своїми здобутками буде так багато. Дякуємо усім за надіслані листи й вірші, і радо
презентуємо вам першу частину доробків наших читачів. Певні, такі свіжі й щирі рядки не лишать
байдужими нікого! Наш фестиваль триває, і ми чекаємо на ваші вірші!

Марія Каберне
А повз мене летіли “люблю” снарядами.
Матами обриваючись,
розривались гранати,
не долітаючи,
не маючи
нічого зі мною спільного.
Голосно. Мимо. Повз.
Знаєте,
як помиляються номерами мобільного?
Так помилялися моїм серцем.
Мені шкода
кожного пустого з вуст.
Я чекала чого завгодно,
та не холодних сухих рук.
Ошалілий від голоду крук
вириває із ваших грудей
якісь німі звуки,
плюс безкінечність,
рози,
рожеве,
шампаньське
і
гасне
на цьому ніч.
Ніжність, проходь.
Сідай у кутку коло мене,
у крісло,
під вивіску “не галасуй!
не жбурляй ті люблю-гранати!”
вони розриваються рано занадто
чи пізно.
Влучають не в мене
і голосно так, сварячись грізно
“БАХ!”,
а я хочу одне тихеньке,
ніби на вушко,
солодке,
немов до чаю,
«я не люблю тебе, чуєш?
кохаю»…

Апостол Петро

Апостол Петро постійно горить на роботі,

Тримає ключі від раю, чекає праведні душі.

Ніколи не спить, ходить в напівдрімоті,

Буває, співає чи їсть там небесні груші.

Уже довгий-предовгий час не було відпустки,

вихідні, державні свята – все одно з ключами.

Болить голова, в судинах не кров, а згустки,

якщо можуть хвороби вживатися з небесами.

І чекає нових прибулих кожну хвилину

дев’ятнадцять століть свого трудового стажу.

Прикладає до голови листок капустини,

бо біль у скронях доводить його до сказу.

Послання з криги

навіяно початком весни надворі,

нескінченною зимою у серці,

примарним літом дитинства

і рятівним золотом осені

Я вірила: весна мене врятує.

Візьме за серце, вихопить із марень.

Вона прийшла, а я ще й досі тут;

І досі холодно, ще більше лихоманить.

Вона, зіткнувшись в герці із зимою,

Програла раптом. Билися за мене.

Тепер я мерзну, навіть і з тобою.

Завмерши раз, так і залишусь, певно.

Живу минулим, згадуючи літо.

Та й то не літо — так, подоба тіні.

Шкода, не видно пролісків: закритий,

Закритий шлях у тепле миготіння.

Не залишається нічого більше,

Чекати лиш, дратуючись все марно.

Я сподіваюсь, час не зупинився?

Бо важко жити в кризі, хоч і гарно…

Катя Кролевська

Зима подарує тобі останній поцілунок,
залишивши на щоці іній.
Ти ніколи не наважувався підійти до неї
та захопити у свої обійми.
Поглянути в її очі синьо-білі
та заговорити з нею
її мовою,
мовою снігу,
льоду і кришталю.
Щоб вона розуміла тебе з півслова,
щоб жила тобою,
щоб читала твої думки,
як візерунки на склі,
поки в озері
плавають риби, наче у формаліні втраченого часу,
який люди заморозили в одному погляді зими.
Ти ніколи не помічав,
що її вуста пахнуть морозивом “Пломбір”,
яке ти так любиш,
і яке ти відчуєш
на своїй щоці після її поцілунку.
У вас буде тепле прощання,
що розтопить увесь сніг на її віях,
і потечуть теплі сльози, бо
вона ще не звикла до твого кохання,
і як воно відверто заглядає в очі.
*
Зима знає, що за вами стоїть
Вона
диха у спину
і неймовірно ревнує
вдихом збирає холодні вітри,
а видихом ними голубить льодяні статуї – вуличні ліхтарі.
Та, що всім дарує духмяне тепло,
якого їй самій бракує,
зветься Весною,
яку впізнаєш за ароматом
ранкової свіжості
за відчуттям
цвітіння ніжності
та смаку полуничного джему
у зимовому “Пломбірі”.

                             Анна Ютченко

 

Прокоментуй

Газета для ініціативних,
веселих і вдумливих
Газета для тих,
кому є, що розповісти
Газета для тих,
хто шукає друзів і цікаві справи
Газета для тих,
хто працює з молоддю
Газета для тебе